А я весні всміхаюся душею:
Блакить небес замріяно ловлю.
Вологий ранок спогадом лелію,
Грайливою іскринкою жалю.
Далеко десь відлунюються звуки
Енергією давньої весни…
Єднаються пташині перегуки,
Жадібну мить скрадають від війни.
Заграви сяйні світяться вогнями,
Ирій роси спивають промінці.
І між тим раєм тягнеться дугами
Їдучий дим в туманнім молоці.
Йо й! Як же нам позбутися отого
Кривавого страхіття та біди.
Лелеки прилетять з краю чужого
Моїй Вкраїні спокій принести.
Небо, либонь, від спалахів втомилось,
Обриси горизонту змутніли
Прошарками вогню все перелилось;
Роздуми надій наших зміліли.
Травичка де-не-де вже зеленіє,
Сум торкає незажиту рану
Урвище попелищем чорним тліє…
Фронт відійшов, війни смут не канув.
Хоча і вдалині бої гримучі;
Ця млосна тиша лячно куняє.
Часи цвітіння не спішні, дрімучі,
Шукають просвіт,де сонце грає.
Щасливий день зігріє Україну.
Мягким - знаком людського степління.
Юна весна збере у дім родину…
Я знаю, сходи щастя з коріння.
ГАРНО !поезія за алфавітом
