У дитинстві вилазиш на підвіконня і щільно тулишся,
вушко до скла прикладаєш, вслухаєшся в ритміку:
крап, кап, кап… крап, кап, кап…
Ти ніколи не питала: «А чому небо плаче?»
адже з років чотирьох знала, що існує колооберт води у природі.
Місто пливе у струмках і тоне в калюжах,
а ти мурзаєш до скрипу начищене мамою скло.
Уявляєш себе серед відкритого моря, бо…
це твоя єдина можливість відчувати звʼязок із татом.
З висоти пʼятого поверху погано видно розлючених людей,
зате добре видно купу розкритих різнобарвних грибів.
у світлі ліхтарів вони миготять один за одним, у кумедному танку.
і от ти дивишся на чергову намальовану фею Вінкс і думаєш, що теж потрапиш в Алфею.
Щойно поплив сміттєвий бак і чиєсь погано розвішане прання.
Треба спускатися. Вже час спати.
Обережно злазиш, намагаючись не втратити потрібну звукову хвилю, аби не збитися в ритмі.
Хочеш, щоб тобі наснилося щось, окрім того лабіринту, в якому ти бігаєш вже пʼятий чи шостий раз.
і в якому ти ніяк не можеш знайти вихід, бо сон обривається.
а ти стомлена і засмучена.
крап, кап, кап… крап, кап, кап…
Тепер ти вилазиш на підвіконня і скло не чіпаєш,
адже тільки вчора сама його драїла.
засіб знову подорожчав, а ти ще й купила погані паперові рушники,
які залишають розводи.
Зараз, як ніколи, хочеться запитати: «а чому небо плаче?».
можливо, в цьому питанні ти будеш із ним солідарна.
крап, кап, кап… крап, кап, кап…
це місто не вміє плавати у відкритому морі,
такий корабель затонув би, щойно залишив порт.
все занадто грузне, повні трюми брехні і лицемірства.
щури позжирали рятувальні троси і прогризли дірки у дні.
а той звʼязок із татом ти так і не вловила.
Дивишся з двадцятого поверху на маленькі плями внизу.
згадуєш, що це ті різнобарвні гриби з дитинства.
Феєю Вінкс ти теж не стала.
А єдине місце, куди тебе можуть взяти під опіку — це психлікарня, а не Алфея.
Вулиці мокрі у своїй сухості, і сухі у своїй мокроті.
В жодному струмочку не вбачаєш випраних трусів чи сміттєвого баку.
Треба спускатися. Час вже спати.
Той лабіринт продовжує снитися.
Вже рідше.
але втомлюєшся більше.
та з часом ти зрозуміла, де потрібно було шукати вихід.
Намагаєшся вслухатися до звуків, аби не збитися з ритму.
Єдине, про що думаєш: тільки би не спуститися на один із цих розкритих грибів.
Засинаєш.
Вихід знайшовся.
Крап, кап, кап…
дуже сподобався твір
