Розповідь мого родича, котрий на «нулі».
Прибилась кішечка до нашого бліндажа. Напівсліпа. Я в мирному житті, ветеринар, а тут на фронті, медик, зробив їй обстеження. Мабуть від снаряду осколком ранило, око спасти вже неможливо, витекло, до того ж глуха, тим же снарядом оглушило. Живе створіння, тому стали кішечку підкормлювати. Як потім виявилось, вона на двох позиціях мешкає – у нашій і ворожій. Коли нам через обстріли, не встигають вчасно доставити їжу, вона біжить на сусідню позицію до русні. А потім повертається і чекає нашого обіду.
Позиції проглядаються, як на долоні, тому зайвий рух небажаний, бо тут же прилітає. Молоді хлопці невгомонні, не слухають старших, бігають і стають живою мішенню для ворога. А тут ще кішечка стала видавати позицію. Після обіду, коли особливо пригріває сонечко, вона вилазить на підвищення і крутиться, грається, вигріваючись.
Русня це бачить, якщо кішка відпочиває, значить вона біля людей, значить там вогнева позиція. І таким чином нам прилетіло в бліндаж. Вигоріло все, що знаходилось там, а це зарядна станція, це медикаменти, все, що необхідне нам. Стали слідкувати, проганяти кішку з місця вигулу, але це створіння ходить саме по собі, в нього свої неписані закони, тому маємо проблеми.
І ще до слова, як має «прилетіти» від ворога, вона якимось десятим чуттям це вловлює, розуміє і ховається, бо ще раз повторюю, вона повністю глуха, контужена. Нам би їхнє розуміння.
І насамкінець, коли я розмовляла з худим виснаженим сорокавосьмирічним хлопчиськом, здавалося птахи перебивали нашу розмову, вони захлиналися від співу. Там же лінія оборони, там страшенна небезпека, а вони всім своїм єством утверджують – життя є, будемо жити.
Згадалося своє, перед самою війною в Києві, з нашої округи щезли горобці, потім в травні довго в небі не спостерігала за серпокрильцями, прилетіли пізніше того року, а нещодавно прочитала, що ластівки десь поділися, пустують гнізда. Щось з нами не так. Ми живемо без природи, в штучному, самими створеному світі, а природа сама по собі має свої віками підтверджені космічні зв’язки і живе своїм, нам недосяжним життям.
Без світлини... не можна...
ID:
1027498
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.11.2024 12:09:44
© дата внесення змiн: 29.11.2024 12:09:44
автор: на манжетах вишиванки
Вкажіть причину вашої скарги
|
Я у захваті від Вашого прекрасного оповідання. Дуже мудро і талановито написали.Таке дивне нинішнє життя, дивне і трагічне.
