Невизначеність мучить, рішень прагне,
Лежить на серці мертвим тягарем,
Але для розуму машини непідвладний,
Людських взаємин розв’язок проблем.
Чужі недоліки так легко лізуть в око,
В душі розбудять нищівний протест.
Сече мости єднань з людьми жорстоко,
Ідеалістичний хибний інтерес.
Терпіння, хоч на крихту більше прошу,
Аби прийняти тяжкості, як є,
Не відчувати тих, хто небайдужий, наче ношу,
Зростати разом, Его зцІливши своє.
Хай виваженність розІльється покоєм,
Різкі епітети хай кануть в небуття,
Й життя постане лиш з собою двобоєм:
Радіти й радувати інших почуття.