коли проходжу крізь ліс
як не старався б
під ногами похрустує хмиззя
вже знаю:
павутина занадто лояльна
щоб врізати пальці,
круглі тіні від вовчих ягід
розсипані бісером
перед кабанячим лігвом,
зелені бруньки проростають листям
яке колихається в повітрі слідами
торішнього,
а сірі бруньки проростають совами,
що будуть слухати
коли вже не буде слухати геть ніхто
вже знаю
про потребу дихання на
повні ґрунти,
вже часом дихаю саме так,
вже відганяю точні означення
від цієї неозначеної свободи
коли ліс проходить крізь мене
мої суглоби потріскують
отак притираємося
один до одного
08.12.24
