Викрадай хутчіш ти мене з полону,
Завези кудись, де цвіте полин,
Не до Анкари чи до Лісабону,
А туди, де степ і небесна синь.
І тепер мій стан залоскочуть трави,
Килимок живий загадкових мрій,
Нехай біль в душі, мов шалена лава,
Я сплету вінок, побіжу мершій.
Вітерець-пустун дражнить сукню з льону,
Я лечу вперед, ніби вільний птах.
"Я жива! Жива!" - думка б'є по скронях.
Відвези мене у щасливих снах...
