Присів зі мною поруч якось Бог:
"Чому сумна і страх в душі великий?",
Душа страждала й справді від тривог:
Я не впізнала Бога в чоловіку.
Він говорив про Віру й про Любов,
А я лише про відчай і про смуток,
Розповідав, про суть земних основ.
Відповідала: "Так не може бути..."
Мої Він очі зводив в небеса,
А в мене сльози капали на землю,
Поглянь - казав - яка навкруг краса,
І ти про все турбуєшся даремно!
А потім ніжно так мене обняв:
"Всьому радій, навіщо тобі горе,
Я муки через вас такі прийняв
Якщо є віра то підеш й по морю,
Ти не журись - усе в Божих руках.
Бог знає як вам жити і що їсти,
За вас йому болить той кожен цвях
Чому ж в душі для нього мало місця?".
Він усміхнувся сумно і пішов...
А я так й не змогла Йому сказати:
"Якби була в нас Віра і Любов
Не був би нами Бог колись розп'ятий".
Галина Грицина.