Підвісь мене до неба за мої ерогенні зони,
Як доводи мої тобі брехливі, обманливі резони.
Щось не бачу я мисів у тебе над макітрою
Напевне, зле старалася у зраді бути хитрою.
Невже мої слова любові та незрадливі вчинки
Не варт ні ніжності, ні віри твої хоч пилинки?
Чому, – сама себе питаю, – маю мучитись з тобою?
Тому що, – алтер еґо ми відповідає, – стоїть попереду горою.
Скажи, коханий, скільки цяцьок мав до мене зроду?
Напевне число більше за відсоток викидів отрути в матінку-природу.
То якого біса ти тут крутиш носом, що невірна і що брешу,
Як мала до тебе півтора хлопа, як не зважувати бігме на одежу.
Давай домовимося від сьогодні раз і вже на віки,
Ти вір мені, інакше, знаєш, дорогезні зараз ліки.
