1
Вони так схожі внутрішньо і зовні,
Як відображення дзеркал і задзеркаль,
Як вісь життя, роздвоєна на зломі,
Як таємнича незбагнена віртуаль.
-------------------------------
Блакить очей чуттєвістю сповита,
Відвертістю гірких страждань, палких бажань,
Журбою втраченого долей самовитих,
Пророцтвом слабкості і руйнівних важань.
Думки вуста уголос не промовлять,
Слова любові, плекані, не полетять
До вух коханих і тому поволі
Серця і душі несміливих спопелять.
І пальці не загубляться в волоссі,
Не доторкнуться до обличчя любих рис,
Жадане тіло в суєтнім воросі
Не обіймуть, мовляв: “Пусте. Згорить. Змирись”.
Не виказане знівечить їм душі,
Скуйовдить їхнії образливо серця,
Нестерпно закатує тло вмируще
Колись мрійця було, бійця, тепер терпця.
Чому вони не довіряють собі,
Бринінню кришталевого передчуття?
Чому куштують знов запеклі солі,
А не солодке і духмяне майбуття?
Навіщо ніжність і тепло жбурляють,
Зривають паростки нещадно на корню?
Коли у грудях кров кипить і грає,
Відводять погляд лагідний у бік чому?
Навіщо храми зводять дням пробіглим,
Нездійсненим ілюзіям без воротя —
Воно неначе туртурові ігли:
Зтьм’яніле, виснажене духом каяття.
2
Та ніч мина і сонце із-за хмари
Дарує ранкові пробудження нове,
А божевільні бридкії химари
Відда в бездонне часу плесо вікове.
Вона в той день прокинулась весела,
Натхнена вмитим різнобарв’ям по дощі —
Багряним, золотим, темно-зеленим —
В прозорім подисі осінньої душі.
Чарівність красел око відрадило,
Одраз рішучістю сповнило по вінця,
Додало звідкілясь довіри в диво
І впевненості й сил йти до кінця.
Отож, усміхнена і таємнича
Вона пішла туди, вітались де щодня,
Де по сьогодні уникала звично
Того, хто став найближчим, ніж уся рідня.
Й за дружньо-жартівливої розмови
Тонкими натяками зрушила стіну —
Натомість опинилася в казковій
Країні мріяній із чарівного сну.
Піднесення її не знало межі,
Любов з її єства лилася через край,
Й трималася вона цієї стежі,
Що мала неодмінно прямувати в рай.
Є для героїв чинна нагорода —
Тим, хто шука, завжди спада зірки бажань;
Є для зізнання влучная нагода —
Той, хто чека, завжди однайде скарб жадань.
Далi буде...
ID:
12647
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 30.03.2006 11:21:01
© дата внесення змiн: 30.03.2006 11:21:01
автор: Petri
Вкажіть причину вашої скарги
|
