(Запис у щоденнику)
За вікном вирує життя: стільки просторів, стільки плинів часу, аж захоплює дух! Мій дух і є простором. В мого часу свій плин. В певній мірі він залежить від форми об’єктів чи суб’єктів оточуючого довкілля. Ой, а тепер усе неживе, нерухоме. Ні, це не через зіпсований кимсь або чимось мій настрій. Я відокремив, обмежив себе від оточуючого світу. Це все мій деспотичний характер. О, знайшов крайнього. Ну до чого тут мій характер? Зізнаюсь, мені бракує любові у душі. Розтратив я бездумно її, даровану з народженням, а тепер несвідомо намагаюсь обікрасти, сповнені любові, душі своїх майбутніх дітей. І хто я після цього? Так і вимирають непомітно цілі роди, не знаючи від чого. Чому мене цього в сім’ї, в школі, в університеті не вчили? Ні, не буду звинувачувати в цьому своїх рідних, свою державу. З вищої волі втрачено знання про Рід або приховуються. З вищої волі держава, яка не опікується сім’єю, родиною в матеріальному і духовному плані – позбувається свого народу, деградує, зникає з мапи. З вищої волі душа роду однієї нації змушує душі родів іншої позбуватися любові… Все з вищої волі…
16/03/2009
