5
Доба минає, три, чотири, тиждень —
Його нема, з буденності її ізник.
Йому ж бо говорили: “Літо вижди
Й міняй життя, поки при тобі глузд і вік”.
То ж літо вже розпечено крокує,
Пишує квітом веселковим у саду,
Пташкою в лісі лагідно воркує,
І манить-кличить в мандрівничую ходу.
Поночі перші півні одспівали,
Вітрець іздалека приніс тривожний дзвін
Й вона неначе б то засумувала,
Неначебто питаючись: “Де він? Де він?”
І рушила у подорож тривалу
Лісами-горами і селами-людьми:
Одне її привітливо приймало,
А інше гнало й сторонилося відьми.
Сідає за кругленьку хатку сонце,
Яка рум’янцем перехожого віта,
Й вона в тяжкому злісному вигонці
І з силою поріг каплиці преступа.
Прокинулася зранку від тих дзвонів,
Що вели довго в невідому далечінь;
З’явився старець маревно знайомий
Й каза: “Дитя моє, зостанься, одпочинь”.
Не зна людина попередньо долі,
Не зна куди шляхи безмежні приведуть,
На все то має тільки божа воля,
Яку бува із часом важче ще збагнуть.
6
Поволі мова й розум повертались,
Потрохи пам’ять споминами просвітля:
Згадала, де жила, кого кохала,
До храму божого попала звідкіля.
Жагучі сльози щоки обпікали,
Не раз жахливо той з’являвся уві сні
Й вона від нього подумки тікала
Довгенько, промовляючи: “Ні, ні! Ні, ні!”
Осіннєє вбрання уже марніє,
Птахи на південь гаморливо відліта.
Що сталося? У грудях треплять мрії
Про імовірне щастя з ним на всі літа?
Як можна після тяжкої зобиди
Думками мрійними в минуле поринать?
Тим більше крок упевнений робити
Назустріч тому, котрого було б прогнать?
Але жіночий поклик є одвічний
Продовжувати виплеканий людський рід,
А чоловічий, неодмінно, стрічний —
Оберігать собою вогнище од бід.
Тому не можна жити без довіри
І без прощань, звільняючих від зобіжань,
Слід неодмвнно розпахнути двіри
Задля природних усвідомлених бажань.
Вона до нього серце розпахнула,
Коли побачила між ставнями воріт,
І впевненно у майбуття майнула:
“Бо не змирюсь. Бо не пусте. Не відгорить”
-------------------------------
Вони так схожі внутрішньо і зовні,
Як відображення дзеркал і задзеркаль,
Як вісь життя, роздвоєна на зломі,
Як між коханням й божевіллям вертикаль.
Вони так схожі...
Кінець
ID:
12701
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 23.03.2006 10:36:00
© дата внесення змiн: 23.03.2006 10:36:00
автор: Petri
Вкажіть причину вашої скарги
|
