Швидкість... Я навчилась розвивати неймовірну швидкість.
Торкаюсь ногами землі так рідко,що це швидше політ,ніж біг.
Легені розриває...Легені розриває перебір азоту в повітрі...
Перебір азоту і катастрофічна нестача тебе.
Я жадібно вдихаю повітря, не зважаючи на скажений біль.
Вдихаю, істерично сподіваючись відчути в ньому твій запах.
Ти пахнеш сонячним промінням і бузком, а я відчуваю лише
азот і дорожню пилюку... легені розриває... нестача тебе...
Ти пахнеш сонячним промінням,і ти швидший,ніж те саме проміння-
Мені тебе не наздогнати...ніколи не наздогнати,хоч я майже лечу.
Вітер заплутує моє волосся, засипає піском очі, та мені байдуже-
Я без тебе не жива... без тебе я навіть не існую...
Босі ноги раняться об гостру бруківку...раняться до крові.
Я залишаю за собою криваві сліди, але байдуже...
Мені більше нікуди бігти, але спинитись я не можу.
Скоро під ногами закінчиться дорога,а я не можу зупинитись.
Боюсь озирнутись...озирнутись і побачити життя без тебе.
Краще вперед хай навіть без матеріальної опори.
Катастрофічна нестача тебе... це якась майже наркотична залежність.
Ти мій-це викликає ейфорію... здається,що за спиною в мене крила.
Але це просто ілюзія. Така ж ізлюзія,як і все в моєму житті.
Ти реальний? Я вже не знаю відповіді на це запитання.
А ,в принципі, яка різниця?! Ти мій... Скоро прірва.
Скажена швидкість. Останні миті. Спини мене...якщо зможеш)