|
Допоки є цей світ, разом із радощами існуватимуть і негаразди. Те й інше приходить до нас несподівано, або відроджуючи надію, або перекреслюючи всі сподівання. Нам здається, що негативні впливи переважають, - ми ж бо народились не у Швейцарії. Та хіба й там не знають горя? Ні, і вони знають (нам би їх клопоти). Той самий біль, хвороби, смерть, зрада, помста, злочин…
Минули часи позитивних новин. Нас заспокоюють і нам брешуть, і ми це знаємо. У такому стані – мислити позитивно!? Складно. Себе не обдуриш, але..! Але так ми мислимо, враховуючи лише соціальну складову свого життя. Та є ще один аспект, якому не надано ще достатньої уваги. Саме про це я думаю, розкриваючи свою Біблію.
Мені здається, принаймні половина з нас, відповідаючи на питання про віру, впевнено відповість: «Християнин. Християнка». Але це означає що людина, називаючи Ісуса своїм Господом, поділяє загально християнську думку про провідну роль Євангелія у житті. Може не всі замислюються над тим, але сама термінологія підказує нам: буддист – це послідовник вчення Будди, марксист – Маркса, відповідно, християнин – учень і послідовник Христа. Тож, чи мають у світі страждань якусь розраду Його учні?
Так, мають. Саме слово «Євангелія», що перекладається з давньогрецької як добра звістка, містить як основу сподівання на майбутнє, так і обітницю нашого вдоволення у сьогоденні. Навіть перед фактом смерти, коли багато хто відчуває спустошення і проводжає свого рідного у останній шлях словами: «Прощавай на віки!», християни, які тримаються Божого Слова, кажуть: «До побачення! До світлого воскресіння!»
Отже, ті самі стріли суму, чи печалю вражають і наші християнські душі, але віра (іншими словами – довіра обітницям Божим) допомагає встояти, не допустити розпачу, утриматись від ремствування, відновитися і жити повноцінно.
А з якого приводу ми найчастіше страждаємо? Наша звичка уникати будь-якого дискомфорту робить нас рабами власного тіла, і воно починає волати: «хочу того! Хочу цього!» - і ми глибоко нещасні, бо не можемо його вдовольнити. А поруч нас інші тіла – такі близькі, такі рідні – так само волають до нас: «хочу того! Хочу цього! Дай, мамо, дай, батьку!» І зростають люди, які і до Бога волатимуть лише «Дай!» Бо саме до цього слова ми їх привчили. А поглянемо на себе – хіба ми такими не буваємо ніколи?
Та не засуджуватимемо людину, яка страждає: мовляв, ти – слабкодухий нікчема! Хіба кожний із нас зарання знає, що йому по силі, а що – ні? Але чи врятує відчуття страждання того, кому болить? Або когось із близьких йому людей? Ні! Хіба ти краще бачиш дорогу крізь сльози? Хіба не тьмарить твій розум відчай – або навіть просте бажання пожаліти себе? Але до чого ж призведе це бажання? Звичайно ж, люди мають допомагати один одному в скруті – але не через те, що стражденна людина має якісь переваги, а саме для того, аби вона перестала буть стражденною!
Слово Боже – розрада християнина. Біблія – підручник наш. Не нехтуймо нею, зазираймо й заглиблюймося у Письмо. Це я пишу християнам, бо розмірковуючи про нашу подобу до Вчителя нашого, я згадую один з моїх улюблених біблійних текстів, що його ношу в своєму серці 17 років.
Текст записано у першому посланні апостола Павла до Тимофія 6 розділ, 6 вірш: «Великий же зиск - то благочестя із задоволенням.» Пантелеймон Куліш переклав його з давньогрецької трошки у іншому забарвлені, ніж Іван Огієнко: «Велике надбання – бути побожним і задоволеним.» Зіставте два переклади знаних мужів. В них немає протиріч. Про що вони кажуть нам – сучасним християнам? Чи не здається, друзі, що ми мусимо не тільки милуватись красою апостольського слова, але втілювати його як частину власного єства? Мені можуть сказати і кажуть: «Відкрий очі на цей світ! Подивись на нас! Подивись на свої злидні!» Які мої злидні? Я – людина щаслива. «Ти не можеш бути щасливим. Щасливі пішки не ходять. Щасливі копійки не рахують. Щасливі не мерзнуть взимку і не перегріваються влітку. Щасливі не помічають простягнутої руки…»
Так, це правда, коли йде мова лише про матеріальне, натомість Слово Боже навчає духовним істинам. Постулат, висловлений у короткому вірші, начебто без претензії на обов’язковість. Чи вистачить життя, щоб всотати глибоке значення апостолових слів і побачити несуперечливість його повчання? Читаючи його, я кажу: «Амінь!». Але ловлю себе на думці, що мені часом то благочестя бракує, то моє задоволення неповноцінне. Підтягнув там, тут попустило. З кожним роком Павлове повчання здається все більш нереальним з огляду на світ. Але чим менш причин ми бачимо для благочестя і задоволення, тим воно актуальніше. Павло вказує на велич цього надбання. Це не те, що автоматично спадає на кожного християнина. Тому я кілька разів хочу читати цей текст, щоразу акцентуючи на одному із п’яти слів, з яких він складається.
« ВЕЛИКЕ надбання – бути побожним і задоволеним».
Що у наших очах здається великим, інакше кажучи – значущим? Багатьох царів називали великими: Ірод Великий, Карл Великий, Петро 1 Великий, великий Ленін… Деякі історичні події теж вважаються великими: велике переселення народів, Велика Жовтнева Революція (а комусь - Великий переворот), Велика Вітчизняна Війна… Ми неоднозначно сприймаємо епітети, навіть такі, що стають парадигмами цілих націй. Велике для одних огидне іншій верстві населення. Нице теж називають великим. Тож, наскільки ВЕЛИКЕ в очах апостола є універсальною категорією? Якщо ми ті, ким себе називаємо, а саме – християни, тоді ми визнаємо богонатхненність усього Святого Письма без виключень. Якщо Павло, знаходячись під впливом Духа Божого, записав «велике», значить є, поза сумнівом, велич у надбанні обох характерних християнських рис. Як її виміряти? Наскільки може бути цінним для нас оте ВЕЛИКЕ надбання? І хоч одна людина вже має його? Підберемо до слова «велике» кілька означень:
1. У вищій мірі бажане.
2. Головне серед інших.
3. Еталонна, кінцева мета прагнень.
Що може бути більшим від великого? Тільки Бог. Усвідомлюємо ми, чи ні, але всі слова, які стоять після прикметника «велике» слід вважати найбажанішим станом, програмою максимум для кожного християнина: побожність і задоволення.
У нашому житті безліч планів, розписаних по пунктах. Всі вони спрямовані до однієї цілі, якої ми наполегливо досягаємо, підтягуємось, починаючи від щоденного «що їсти?» і завершуючись питаннями нашої духовної самоорганізації. Ми самостійно визначаємо важливість справ, акцентуючись на пріоритетах.
Дивіться, як Бог встановлює пріоритет! Соломон записав: «Шануй Господа із маєтку свого, і з початку всіх плодів своїх», Приповісті Соломона 3:9. Подивіться контекст і побачите, що його повчання значно ширше. Воно сягає вершин благоговіння перед Богом. Чому «з початку»? Тому що велике завжди на першому місці. Коли ти віддаси належне Господові, можеш подбати про своє з Його благословенням.
Сам Ісус, давши зразок молитви, вказав на велике: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє…», Євангеліє від Матвія 6:9. Великим є те, що приємне Богові, що прославляє Його. На цю вершину Павло підносить благочестя, тобто побожність і задоволення – християнську рису і світосприйняття, чи світоглядну позицію християнина у реаліях буття. Без них неможливе вічне єднання із Всемогутнім. Складіть їм достойну ціну вже сьогодні і прагніть такого перетворення.
«Велике НАДБАННЯ - бути побожним і задоволеним.»
Зі слів Павла слід розуміти, що побожність і задоволення – не плід самовиховання і не пробудження притлумлених рис характеру. Він називає їх цінним надбанням, великим зиском, як ми кажемо про деяку вигоду або товар – два в одному. Дві цінні «покупки», які можна і потрібно зробити. А чи можна їх купити? Кажуть, наприклад, що совість неможливо купити. Так само неможливо купити побожність (благочестя) і задоволення. А якби можна було, то треба ж чимось оплатити придбане? Ціна явно висока. Саме такий висновок ми зробили, обміркувавши перше слово. В нас немає ні побожности, ані вдоволення – властивостей що нам конче потрібні.
Хто може поділитись ними? Наші побожні брати? Святі, яких не Бог, а люди проголосили святими? Божі святі? Ні Через пророка Єзекіїля Бог каже: «Або коли б Я моровицю послав до цієї землі, і вилив би на неї свою лютість у крові, щоб вигубити з неї людину й скотину, а Ной, Даниїл та Йов були б серед неї, як живий Я! говорить Господь Бог, ані сина, ані дочки не врятували б вони! Вони в своїй справедливості врятують тільки свою власну душу.», Єзек.14:19,20.
Брати можуть подати лише приклад, але не гідні від свого дати нам, тому що не їм належить це велике НАДБАННЯ. Ми знаємо Єдиного, Хто продає, Хто пропонує крам духовного рівня.
Що Він має на продаж? Дивимось Об’явлення Івана Богослова 3:18 «Золото, в огні перечищене» - любовію діюча віра; «біла одежа» - праведність Ісуса Христа; «масть на очі» - дар Духа Святого, Провідника нашого і Дарувальника мудрости. З таким надбанням можна досягнути побожности і задоволення, чи не так?
Я не втягуватимусь у правомочність саме такого трактування тексту, адже моєю метою є показати божественну пропозицію і щедрість. Розлогий коментар зараз відволікатиме від головної думки. Я готовий продовжити її.
В іншому місці у пророка Ісаї 55:1 читаємо: «О, всі спрагнені, йдіть до води, а ви, що не маєте срібла, ідіть, купіть живности, й їжте! І йдіть, без срібла купіть живности, і без платні вина й молока!». Велич нашого Господа у тому, що велике, коштовне Він продає без плати. Є у Ньо-го необхідне нам? Чи пропонує Він нам побожність (благочестя)? Так. Христове благочестя є дорогоцінним даром. А задоволення (вдоволеність)? Де воно у переліку «товарів» від Господа? Я знайшов його у словах 2 віршу 55 розділу книги пророка Ісаї: «…нехай розкошує у наситі ваша душа!». Душа, себто, єство наше насолодиться, розумієте? Це якраз те, що більшість людей воліють придбати.
Чому Бог каже «купіть», а не «візьміть», адже там, де не передбачено оплату, немає торгу. Розумом важко осягнути, чому Всевишній ніби то «продає» людині щось. А ось відповідь на наше питання: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!», Євангелія від Матвія 11:28-30. Те, що ми віддаємо до рук Господа, завдає нам прикрощів. Натомість маємо легкий тягар, який можемо нести. Але не тільки це – достойна плата за вдоволення, за цей спокій, яким переповнена віруюча людська душа. «Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!», Псалом 50:19. Впокорене серце наше – найкраща ціна за Божу любов до нас.
Завершальна частина:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157524
ID:
157108
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.11.2009 13:43:56
© дата внесення змiн: 22.11.2009 13:43:56
автор: Ігор Рубцов
Вкажіть причину вашої скарги
|