Кішка, по скошенім осінню полі,
Нишком крадеться. Тінь виростає.
Згустки на кігтях буремної крові
Кішка не вилиже…кров засихає.
Холодом ріже розлючений вітер,
Рана розраниться з давньої рани,
Кішці не важко себе пожаліти –
Важко зіскочити з гиблої драми.
Сумно за шторами бачити світло,
Тіні вогню, що згасають в каміні.
Чийсь силует, консервуючий літо,
Пензлем руки на крихкому вінілі.
Тисяча слів крізь її гострі вуха,
Вірусом в мозок, а потім до серця,
І сирість думок, і нестерпно-колюча розлука,
І в’язка життів у нечіткості фраз обірветься.
Ехом замруть в безнадійності спогади…
Ніч не постукає – гість без запрошення.
Кішку довно надихають апокрифи,
Вічний їх біль…закодоване прощення.
Дотик до скронь зашрамується болісно….
Чорним чорнилои чорніють слова.
Хмара прийшла. Так настирно й безсовісно
З неба стікає стіклянна вода.
Тісно думкам..Крізь шпарини свідомості
Сиплеться густо на мокрий асвальт
Блиск її погляду, витканий з гордості,
Усміх їдкий. Сум на вістрі проклять…
Запах життя через ніздрі убивцею
Збудження, пристасть, бажання гноїть.
Кішка іде – в неї правильна дикція…
Осінь закінчилась. Час не стоїть.
Дуже сподобалось.Тільки ось : "Кішка іде – в неї правильна дикція…". Коти розмовляють?)))))Вибач,хочеться досконалості.
little black відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
спасибі за відгук...
і не треба вибачатись...все правильно...коти не розмовляють...звичайні коти..
насправді ця поезія присвячена дуже дорогій мені людині...кожна літера, слово, рядок списаний з неї...а кішка просто стала певним засобом персоніфікації...усоблення....тож досить природнім є те, що моя кішка заговорила...
Дуже сподобалось.Тільки ось : "Кішка іде – в неї правильна дикція…". Коти розмовляють?)))))Вибач,хочеться досконалості.
