Чи я поет, чи може тільки жінка?
Чи може дівчина, чи може я – ніхто?
Усе вирішують думки і поведінка,
І щире серце, віддане добро.
Чи я стою за правду і свободу,
Чи поклоняюсь лютим ворогам.
Чи проявляю щирую турботу,
А чи підслужую усім і тут, і там.
Я – українка, і в душі – поетка,
А зовні жінка, дівчина ясна,
А може я проста собі скарлетка,
А може долі дочка я сумна.
Я українка. Щиро люблю мову
І ниви українські в заметіль,
Та дружелюбно я веду розмову
З людьми, що линуть звідусіль.
Кохаю лебедя нестримно і до болю,
Бо він лебідку в горі не кида.
Обнімусь тихо з своєю я журбою,
Люблю Вкраїну через віки, літа.
Чи я поет, чи може – жінка,
Чи може пісня, що летить у даль?
Я знаю,хто я! Українка!
Мені, повірте, аніскіль не жаль!
