Він лишився в спогадах, думках,
В пісні Матері і пам’яті Сестри...
Для нього доля все ж була гірка
І в цьому не було його вини.
Прийшла війна, пригнітився надії цвіт.
Сади ж цвіли і пісня дзюркотіла.
Йому було так мало, мало літ.
Війна ж героя славного зростила.
Зростила... й поховала в небутті,
Забрала в матері надію та опору.
А потім світ розстав у каяті,
Та хто ж підніме цю важкезни гору?
Хто воскресить його – героя, хлопчака?
Хто поверне його в святу родину?
Політика навік забрала юнака
В оту тривожну і важку годину...
Не чуєш, світу, перед ним вини?
Ти видаєш лише пусте виття.
А хто ж віддасть матусі її сина?
Хто поверне загиблим всім життя?
