А так було б простіше, чекати зливи з неба,
босоніж бігати розтоптаним мостом,
ковтати сік із апельсини, що пасує до волосся,
і у всіх реченнях поставити з десяточок банальненьких дужок.
Читати Савку, мріяти про місто,
носити плаття у горохи із стручків,
що наче тріскають отут і вже на моїм тілі,
було б простіше і не бачити вже снів.
Було б простіше все...
якби було.
якби могло.
якби те все із крахом й стукотом дверей...
не утікло.
воно б було.
19.12.09 вечірнє
