Він сидів над урвищем спостерігаючи за швидкоплинністю течій життя. Вона сиділа у ванній з закривавленими венами, дивлячись у вікно на закохане вечірнє місто. Ви знаєте як хочеться жити в 18 років. Щоранку насолоджуватись грайливим сонячним променем, що настирливо хоче вдертися вам під ковдру, щоби пробудити вас від солодкого сну. Вхопити промінь і розфарбувати сумні дні. Пішов дощ, краплини прохолоди збігають по розпашілому тілу, змиваючи бруд буденності, хапаєш за руку і гайда під блискучим сяйвом туди де вітер кумедно бентежить її волосся, туди де ви удвох і нікого більше, окрім кохання. А над вами ясне блакитне небо, а над вами гуси-лебеді… куди ж ви?.. і над вами ніч, ніч оспівана поетами, письменниками - солодка пора кохання, несміливі порухи двох тіней, що кумедно та незграбно зливаються у єдине вічне під місячним сяйвом… і знову легкий вітерець несміливо пестить її волосся… твій погляд в її погляді і… слова зайві… холодні краплі небесної прохолоди і ви удвох наввипередки… а над вами гуси-лебеді… куди ж ви?... – подалі від кохання… і… сумні холодні ночі, нудні паскудні дні - всі як один… і все… ніхто не дивився у вікно… а місто жило, блукали вночі закохані, вловлюючи кожну мить життя… лише сонячний промінь щоранку заглядав у порожнє ліжко… лише невіглас вітер пестив волосся, та не те… зникла неба блакить, важкі сумні хмари окутали дорогу, як ви повернетесь … де ж ви гуси-лебеді…
