Лютує літо дощами,
Занурює у фарби грані,
Розбещує зелені трави
Стоїть туман в омані.
Все охопила тиша,
Лиш чується гроза.
Десь промайне натхненно
Блискавка одна.
Вітри печально позіхають
На фоні неба виграють
І марно ложать на лопатки
Вербоподібні, казусні рогатки.
Село мовчить собі байдужо
Тихенько Тетерів хлюпоче,
Лелека на сторожі мужньо
Й так жалісно клекоче.
Гніздо із хворості, пало́к, соломи,
Оберігає ніжно, глядячи,
Із нього все збігає ланом
Вона ж, живе бережучи...
Під нею тіла три несмілі,
Під нею дзьобики малі,
Під нею сила, малюки,
Під нею три нові житті.
Лелека ж бо понурена,сумна
Одна, однісінька, одна.
В очах вогонь, в душі тепло.
А в серці боротьби клеймо.
Своїми крилами-руками,
Сховавши всих їх від біди
Вона стоїть на варті без омани,
Вона є мати, приречена нести,
Тягар любові, а то і навпаки...
Я от на днях холодною сніговою зимою бачила лелеку, який летів.. чому він не в теплих краях?..
