Загриміли гармати, грізно пулі летять,
А в селі біля хати любі вишні горять.
Де тепло і розрада, вічний спокій душі,
А попереду зрада, плач невтомний рідні.
І росу тільки вранці погляд гордий віддасть,
Не за втрату кохання, не за себе - за нас,
За вкраїну і предків, що весь вік у ярмі.
В полі гучно про волю залунали пісні.
Все пройшло, все минуло, кажуть - ліки- це час,
та і він не здолає аркуш пам'яті ваш.
Нам про фронт говорили , хоч не ті вже роки,
Молодь світ захопив, не про подвиг думки.
Бо вона в інтернеті, кожен день, кожну мить,
І ніхто не спитає, чи у вас щось болить.
Не спитає, а треба, подолати себе,
Бо проходять години, бо відійде усе,
Через років багато ти не схочеш утіх,
Що колись так масштабно полонили весь світ.
Тільки слова сердечно попросиш в людей,
Та ніхто не озветься, не дасть й знаку очей.
Ти, задумайсь, юначе, протікає життя,
Потім вже не потрібні всі слова каяття.
Теплим поглядом ніжним ветерана стрічай,
І посеред дороги його не залишай.
Та згадай про всіх тих, що давно вже на небі,
Так, як ти би хотів, щоб згадали про тебе.
ID:
186268
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 26.04.2010 16:39:59
© дата внесення змiн: 26.04.2010 16:39:59
автор: Цикнева
Вкажіть причину вашої скарги
|
