Осіння ніч. Стоять дерева голі.
Твій подих ніжний тихо завмира.
Холодний клич. Тепло ж лиш прагне волі,
але мороз у серці щось стиска.
І дивишся у небо знову й знову,
там місяць срібний крізь гілки сія;
в легенях холодіє... - так чудово,
що крила розкривають почуття...
Десь в далині безшумно шепчуть тіні,
срібляться в небі хмари чарівні,
у темряві десь птах далекий плине,
бо наступає скоро день ясний.
Тумани непроглядні землю вкрили,
попереду лише срібляста даль
і холоди, що серце заморили,
і темна, ще не здолана, печаль...