неспокійністю вистукує потяг...
вже позаду
"маленький Париж".
прохолодно
й цей клятий протяг,
я мовчу...
ти мовчиш.
тарабанить осіння злива -
біль і втома,
втома...біль,
зачепилась за власні крила,
затягнула петлю надій.
аромати терпкого страху
у повітрі витають
слів
нам не бракне,
ми просто з браком,
ми щербаті,
ми вже не ті.
час пантрує на наші душі,
гнів муштрує нас з дня у день,
небо давить,
дощить
і глушить,
небо знає кінця секрет.
каламутні дзеркала вікон
зазирають в зіниці.
снів
так бракує.
жонглює серце
почуттями,
гризуть думки.
позіхаєм...
четверта ранку,
десь на фініші
новий старт.
ми зашторим брудну фіранку
й віддамося
нічним
шляхам...
Майстерне створення настрою через образи,втілюються в картину роздумів.І кожне прочитання віднаходить новий акцент.То ніч поглинає подорожніх, то пасажири заповнюють її своїми переживаннями.Чудово!
little black відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...так рада повернутися і бути зустрінута такими теплими коментарями...я тааак сумувала саме за твоїми коментарями...твоєю увагою...твоєю поезією..тобою...спасибі