То моє вороняче перо.
По-над лісом я його згубила
там, де сивочолий присмерок
змусив на ночівлю скласти кркрила –
то моє вороняче перо.
То моє вороняче перо,
ворогом чакловане на кручі,
кинуте у лісовий ярок,
де кущі ожинові деручі -
то моє вороняче перо.
То моє вороняче перо
учепилось – шепотілим листом…
Жовтень. Літо бабине. Перон.
В самоті прощаюся із містом…
То моє вороняче перо.
То моє вороняче перо –
по-над шляхом я його шукала,
по-між вербами, по-під СтирОм,
по галявинах, розливах і вокзалах -
то моє вороняче перо.
То моє вороняче перо,
я знайшла його посеред вітру –
ним він хмару хмурну розпоров,
вготувавши дню нову палітру.
То моє вороняче перо.
" То моє вороняче перо! " –
Відав він. Віддав. Не сперечався.
Та на нім лишив своє тавро
кочовим неспокоєм до щастя.
То моє вороняче перо…
То моє вороняче перо?..
То моє вороняче перо.
