Як хочу я до тебе пригорнутись!
Відчути рук твоїх тепло,
Від поцілунку ніжного проснутись...
Від почуттів аж душу всю звело.
Так гаряче, бентежно і шалено...
Цілуєш, дихаєш, мовчиш...
Для когось це, можливо, незбагненно,
Коли від подиху єдиного тремтиш.
І золото листків так тихо відлетіло,
І снігом білим вже покрився сірий грунт;
Ми впорались з тобою, ми зуміли
Зловити щастя це, не втратити й на фунт.
Ти пригорни мене так ніжно, так душевно!
Ти ж вмієш це. Я знаю. Повтори...
Я розчинила у тобі гіркі "напевно"
Здійснились мрії всі. І все вогнем гори.
Ти часто бачиш, що іскряться мої очі
І що без тебе я існую - не живу.
Боюсь, що нас хтось все-таки зурочить
І я від горя цього зразу ж і помру.
Уся моя душа - це ніби чисте скло,
Така крихка й прозора є для тебе.
Лиш про одне молю - ти не розбий його!
Бо сльози і страждання не для мене.
Я захлинаюся твоїм гарячим вітром,
Вдихаю жар бажання...І без слів...
Я попрощаюся з оцим невтішним світом
І полечу у твій - "віднесених вітрів".
Нам не потрібні величаві небосхили,
Помпезність слів й надуманість подій.
Ти обійми лишень мене щосили
І збережи усе тепло моє. Зумій!