Дивлюсь на дощ, як тихо плаче небо.
Насупивши брови збирає хмарки.
І ніби нічого вже більше не треба
Лиш вилити сльози гіркі.
Спинюсь на мить,
А очі підведу до неба.
Вода по обличчю біжить.
Мені це вкрай, як треба.
Немає сліз і фарби на обличчі,
І чистий світ і помисли мої
І дощ забрав мою цю маску звичну
Я крок зроблю на зустріч чистоті.
Мені теж.... Давайте я змалюю вас... Такою як я вас бачу.... Очі у вас напевне теплого кольору.... Волосся чорне... Серце ваше добре, але розчулене болем і сумом... Ви напевне брюнетка... Ви трішки розчарувались у чоловіках... Ви не вірите в життя... Але ви маєте надію що все зміниться... Це головне.... Я вам в цьому допоможу... Ви юоїтесь обпектись знову... Ваша печаль ще свіжа... Але мені хочеться щоб ваші очі горіли весною...Хочеться щоб ви були радісні... Так хочеться щоб у вас все було добре....
never відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Таке відчуття наче я щойно із дощу... Дуже люблю його... Він змиває все... Для мене це щось... Ваш вірш близький моєму серцю.. Коли бач удощ не можу відірватис, коли читаю про нього моє серце не може вирватись із спогадів про нього... Чудово написано, тай годі....
never відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ви так тонко відчуваєте мої вірші та і вірші загалом дуже рідко трапляються такі люди з якими можна так гарно поговорити. ви мені подобаєтеся!!!
