Я боюся жити далі,
І мені померти страх.
Почуття фізичні сталі,
Та у мріях повний крах.
Я змочила світ сльозами.
Верхи їхала не раз,
Потім йшла життя низами
В пеклі сорому й образ.
Я не вірю у світанок,
Бо стомилася чекать,
Що весна прийде на ганок
Мій, не буде десь блукать.
Вже не вірю власним силам,
Маю сумнів у собі.
Вже пручатися несила,
Носом кров од боротьби.
Так самій од себе нудно,
Жах і щастя – самота.
На душі і гидко і брудно,
Де ти, щастя чистота?
Хорошо написано.Но наверное абсолютно чистого ничего не бывает ,как счастья,так и несчастья с этим нужно смириться в противном случае- это тупик абсолюта.
Софія Соловей відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пожалуй, Доктор, Вы правы!
Перфекционизм зачастую играет совсем не добрую службу