Гей, ви, струни мої, дика зграя –
То веселі, а то сумні!
Пагінець із землі проростає,
А із серця зростають пісні.
Гей, ви, струни, живі, галасливі!
Покажіть людям диво, мерщій:
Мов омита дощами нива,
Пробудилася мрія душі.
Вдарю в вас – і заплачете з жалю,
Пригадаєте біль і полон;
Залоскочу – хмільні та зухвалі –
Ви уже за багатим столом.
А як лагідно вас доторкнуся,
Ніби вітер до верб на ставку,
Звуки ніжні відразу проллються –
Про любов, незабутню, п’янку.
І широким, легким перебором
Кожен подих життя передам,
Опишу степ, діброви і гори –
України святий Божий храм.
Гей, ви, струни, тонкі та співочі!
Ви, мабуть, білокрилі посли,
Що весни пісню вільну, пророчу
Знов із вирію нам принесли.
Що ви бачили в довгій мандрівці?
Пам’ять мирної праці і битв
І далеких століть таємниці,
Й невичерпні народні скарби?
Розкажіть же мені, струни віщі,
Ті легенди.
Верніть з забуття,
Щоб квітучою мовою вІршів
Я зміг дати нове їм життя.
Квітень 2011.
ніби чуються тихі мелодійні переспіви кобзи...
