У душі, мов у світлиці,
Прибирала зрання:
Все розкласти на полиці
Відчула бажання.
Прибирала і жахалась –
Скільки ж того бруду
Тут у мене назбиралось,
Наскидали люди.
Чиясь заздрість заховалась
У куток під лаву
І уже було збиралась
З перцем пити каву.
А образу стару й п’яну,
Мов протухлу тушу,
Ледь стягла в сміття з дивану,
Щоб не гризла душу.
Лицемірство (ох, марудне)
Наслідило, грішне,
І у шафі, таке брУдне,
Воссідає пишно.
Геть з душі усю гидоту,
Усі чорні очі!
Дороблю свою роботу,
Очиститись хочу!
ВІРУ і ЛЮБОВ свою
Посаджу на крісло,
Ще НАДІЮ додаю –
Їм не буде тісно.
ЩИРІСТЬ, НІЖНІСТЬ і ТЕПЛО
Ставлю під ікону,
Прославлятиму зело,
Хай цвітуть до скону!
В гості ЩАСТЯ запрошу,
Пригорну до серця
І навіки залишу
Розкритими дверці.
Хай заходить хоч щодня,
Буду частувати,
А щоб затишно було –
Буду прибирати!
ой чудово прибирала жіночка світлицю
всю гидоту позкидала долі із полиці,
вимітала всю сволоту, виганяла з хати,
щоб щасливу свою долю ніжно привітати.
Інна Серьогіна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00