У Верховній Раді ґвалт,
Зняли комуністи.
А заними піднялись
І соціалісти:
«Що ж бо робиться таке,
По нашій країні.
Демографія шановні,
Зменшилась до рівнів.
Не народжує ніхто.
Старі вимирають.
Той, хто вірує у Бога -
То ті виїжджають.
В кого цар у голові,
Їдуть до Європи.
Інші, ті що без його -
В східніші широти.
Ну а нам ото проблема,
Людей не хватає.
І нема кому робить,
Народ наш зникає».
До трибуни йде Мороз.
Кроками вільненько.
У костюмі від Армані,
Як орел біленький:
«Да, шановні депутати!
Проблема ясненька.
Нам для цього,
З вами хлопці.
Треба щось робити.
Бо без них податків нам,
Не будуть платити.
Зменшать нам фінансування,
Заберуть машини.
То ж бо смішно буде як,
Їздити трамваєм.
А подумай, що в буфеті -
Не буде ікорки.
А котлеті з буханця
Й прокислі тефтельки».
Це ж бо дійсно,
Що проблема.
Всі забубоніли
«Але рішення вже є,
Створімо програму.
Ну, наприклад ось таку:
«Даваймо женімось».
Тай збиратимем таких,
Простих, одиноких.
Ну, тай будемо єднать.
Того хто захоче.
Бо країні треба сімї,
Діти, всі охочі».
І прийнявши цей закон,
Почали робити -
Із Оксаною Байрак.
Вільних всіх женити.
От приходить той жених,
Віку молодого.
Ну, так скажем -
Середніх літ
З другом – так сміліше.
І подругу першу слуха,
Що його робити:
«Може вибрати оцю.
Ноги в неї від ушей,
Дві вищі освіти.
І на морді, як модель,
Чого ще хотіти»
А за нею вийшла друга,
Худа, височенна.
Щось собі там торохтить,
Жениха аж крутить.
Він до друга:
«Чуй Миколо,
Ну що скажеш, друже.
То яку мені із них,
Вибирати треба».
«Ти посидь, ще третя буде.
Далі буде видно .
Дійсно вийшло, ця модель.
Але без освіти.
Ну не тощо взагалі …
Просто що маленька.
Ну, а в іншому вона,
То й навіть гарненька.
От заходить третя панна,
В залу чепурненьку.
Вся розпатлана така,
Пишно тіла вельми.
Тут жених до друга мовить:
«Ну, Миколо вибачай.
Я виберу першу».
«Що ж Степане, дійсно так.
І без варіантів».
А вона себе несе,
Презентує важно.
Мол і то, і сьо уміє.
До всього жертовна.
В хаті справжня господиня,
Шиє, вишиває.
Тільки формами своїми,
Женихів лякає.
А Степана в піт кидає,
Холодний, рясненький.
«Від такої господині,
Миколо тікаймо».
Тож закінчивши
Цей кастинг.
Степан об’являє,
Що найпершую із них,
Собі вибирає.
Так обранці із народу,
Людей в нас єднають.
Про достаток і громаду,
У країні дбають.
18-19.11.2011
ID:
297843
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 04.12.2011 18:19:19
© дата внесення змiн: 04.12.2011 18:20:57
автор: gunoskiner
Вкажіть причину вашої скарги
|
