Ти пахнеш росою ранковою,
хлібами і стиглим вином.
Літаєш вітрами нервовими
між правдою і диким злом.
До біса казковую музику -
не може змовчати душа!
Вкраїна, неначе у затінку,
відміряне мов дожива...
Та що ж Ви зробили, добродії?
Зім'яли її нанівець,
покорчили мову, - пародія
тепер для мільйонів сердець!
А ви, гордовиті, паплюжите,
і далі, ламаючи нас...
Кидаєте поміж калюжами
не впреше в свій "зоряний час"...
Зниділи мотиви народників!
Свята не чекаються... Вже
на кожного стільки "полковників",
що й подих не зробиш ти геть!
Хлібами зажовують свій народ,
винцем запивають "ганьбу"!
Господь обвінчав нас із Іродом,
щоб знали ми тільки журбу!
Народе мій щирий, отямлюйся!
Не дай на поталу себе!
Полковники названі каються,
хай знають, що кров синю жде!
Шевченко і Стус ще не вимерли,
знайдуться, кому не дарма!
Бо досить холонути зимами,
нам треба ще справжня Весна!