СОНЕТ
Мене не устрашає дотик криці
І леза гострота і холодня.
Життєві кільця дуже тупо стисли,
Сповільнені, і душать як змія.
Нехай розвіються мої печалі,
Їм не відкрию більше серце я…
Вони далекими віднині стали,
Як ти, любов, в непотребі, моя!
Життя, души – мені не душно.
Досягнутий останній вже щабель.
І навіть смерть за ним прийде послушна,
В не тужну тінь її ввійти - за честь: -
У осінь так байдуже світлом тухне,
На небі блідному вмирає день.
Перекладено з З.Гіппіус.
З.Гиппиус
СОНЕТ
Не страшно мне прикосновенье стали
И острота и холод лезвия.
Но слишком тупо кольца жизни сжали
И, медленные, душат как змея.
Но пусть развеются мои печали,
Им не открою больше сердца я...
Они далекими отныне стали,
Как ты, любовь ненужная моя!
Пусть душит жизнь, но мне не душно.
Достигнута последняя ступень.
И, если смерть придет, за ней послушно
Пойду в ее безгорестную тень:-
Так осенью, светло и равнодушно,
На бледном небе умирает день.
1894
