Коли зустрічаються двоє
Закоханих ніжних сердець,
Шикуються в небі всі зорі
І дружно ідуть у танець.
І райдуга ніжнобарвиста
Для них лише в небі сія,
А купіль багряного листу
Шепоче чарівні слова.
Коли ж розлучаються двоє,
Голосять дощем небеса.
І краплі пекучого болю
Не змиють ні дощ,ні роса.
Здається, і сонце не в змозі
В душі розтопити льоди.
Зневіра стоїть на порозі,
Змітає любові сліди.
Та згодом той біль від розлуки
Розвіється вітром в полях.
До сонця знов здіймуться руки
Й веселка заграє в очах.
Ось так у житті і буває.
Відома всім істина ця:
Розлука нас ніби вбиває,
Любов-повертає життя.
ЩАСТЯ І ГОРЕ, КОХАННЯ-РОЗЛУКА -
ОСЬ ТАКІ РЕАЛЬНІ СПОЛУКИ...
ТАКИХ СЛІВ У МОВІ БАГАТО -
ВОНИ ЗАВЖДИ РИМУЮТЬСЯ ПАРНО.
ПОЛОВИНІ СЛОВАМ - ЩИРО РАДІ,
АЛЕ ІНШІ СТОЯТЬ НА ЗАВАДІ...
Galina Udovychenko відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так гарно у Вас переплелися закономірності природи і людських почуттів! Прекрасно! А ритмічність вірша така легка і невимушена-читається на одному подиху!
Galina Udovychenko відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00