Підійшов сьогодні до мене хлопчина,
сказав, яка я - вродлива
а в мене чомусь, лише посмішка
і то, мабуть, невесела.
Я б і рада щиро йому посміхнутись.
Та важко радіти, коли туга на серці.
коли, навіть, повітря шепоче про тебе.
коли черговий день проживаю, знову без тебе.
Пробачте рідні, за сумні слова.
Та за ним я - скучила!!!
І як вирізати з пам'яті його
і досі я не знаю.
Хоч і пройшло не так уже і часу мало.
І той хлопчина, мене неначе розбудив
після тривалого нічного сну
І нагадав, що життя триває.
І коханою ще комусь я стану.
І омріяне слово - мама,
все таки почую коли небудь.
Дякую всім, хто підтримав мене в ті, нелегкі години.
Хто повірив і не кинув.
Ви праві-людина не залізо -вона сильніша.А сильний не той хто ніколи не падав,а хто падав і вставав.Тому ,повірте, людині під силу встати.Гірше уже коли вона взяла за звичку стояти на колінах...Але з Вами цього не станеться-поряд Ангел-хоронитель-Ваша поезія-вона підніме з колін будь-кого.Щасти Вам.
