Коли півень проклюне на видиху сонному ніч
і скрипнуть востаннє затули імлисті завіси,
то місяць сховає зірки до сумної валізи –
і вуаль опаде з відчайдушно звабливих облич.
Ти, як привид, пройдеш
серед клекоту слів і мовчань
відгукнешся лиш раз,
коли серце розчулено зойкне,
коли блисне крилом
у падінні надломлена сойка,
коли стане болюче
потайною вкритим очам.
І прийдуть до освідчень усі, хто всенічно не спав,
той, хто чари спивав, і, затиснувши час межи стрілок,
мить єдину залишать – оту, в якій щойно зустрілись,
і від миті тієї почнеться їм інша лічба.
