Сумує хата не стало мами,
Вікнами плаче, немов очами,
Її матуся щиро любила,
Білила, мила сил не жаліла.
Образи на стінах у рушниках,
До них молилась по вечорах,
Немов живе все у оселі,
Вишиванки на стінах такі веселі.
Троянди квітнуть, ромашки, бузок,
В рамках фото з любих діток,
З дітками рамки трішки потіснились,
Поряд онуки вже з’явились.
Килими на стінах такі простенькі,
А серцю завжди вони миленькі,
Голубі вікна, білі фіранки,
Які чудові в хаті світанки.
Ціла гора ще подушок,
Пір’ячко дерла все для діток,
Куди не глянеш рук мами слід,
Пройшло у праці багато літ.
Всьому ладу мама давала,
Втоми не знала, все працювала,
Тепер все лишила, дуже стомилась,
А хата гірко бідна журилась.
Більше нікому не буде мила,
Її матуся одна любила,
Давно рідненька вже спочиває,
А хата й досі все пам’ятає.
сумно .. але ... насправді рідна хата багато навіює спогадів!
