Я бачу дно, там твердий грунт
на нього не хочу ступати
На дні - самогубство, на дні не живуть
на дні неможливо писати
За нитку притягує тепле ядро
і раб гравітації скоро
Поб"є собі дощенту грішне чоло,
занурить свій розум у морок
До того, як я упаду десь на низ
Я хочу тобі розказати,
Того, що помру хоч не як блюдолиз...
Того, що погано все знати...
Копатись у правді, як жук у гною
не можу - їй-богу, звихнуся
Тобі на плече кладу руку свою
До вуха твого прихилюся,
Скажу: не читай забагато, забий.
І фільмів чим менше - тим краще
В переступ не падай, отрути не пий
І практиком будь роботящим
Бо той, хто придумав з теорій одну -
то він - як і ти - безпросвітний
Він хлебче, аскет, несмачну баланду
І вдень йому сонце не світить
Він знає причини своїх зневірянь
Від того йому геть не краще.
Чого він добився - не знаю, та глянь,
що так, як і ти, він батрачить.