Ти моя маленька непокірна мрія,
неприборкана вітром, не залишена сонцем на самоті.
Грудям боляче, але в серці не гасне надія,
залишитись у тобі світлом, що танцює на висоті.
Небо звикло від болі ридати,
краплями дощу падати на обличчя стомлених людей.
Опісля того, якось довірливо на тепло чекати,
і дарувати посмішку для маленьких-щасливих дітей.
Небо звикло на ніч засинати,
включати місячну лампу, і ховатись за парами хмарами.
Прокидатися зранку і частинку себе віддавати,
кропити землю своїми небесними чарами.
Ти моя маленька непокірна мрія,
подарована Богом і шовковистими хмарами мені.
Грудям легше, але в серці не гасне надія,
залишитись у небі світлом, що дарують хмарини тобі.
