Забилось серце моє у тривозі,
На край села йду по дорозі,
У своє дитинство мріями лину,
Як повернути святу годину.
Щоб зустріла мене матуся,
До неї щиро я пригорнуся,
Та вороття уже немає,
Мама вічно уже спочиває.
Оселя пусткою зустріла,
Її матуся так любила,
Взуття знімаю тихо ступаю,
Так землю краще я відчуваю.
Все, що було, я пригадала,
Та ще душа чогось бажала,
На цвинтар стежка круто в’ється,
Душа завмре, то стрепенеться.
Тут спочинок знайшла матуся,
Іду тихенько Богу молюся,
Котяться сльози від суму і жалю,
Простіть, мамо, все промовляю.
Матусю рідна, кохана, нене,
Не вистачає вас так для мене,
Без вас оселя пусткою стала,
Так рано смерть вас від нас забрала.
Заросла стежка у дворі травою,
Дивляться вікна з хати журбою,
Сум в оселі, гірка печаль,
В яку пішли ви матусю даль.
Звернула в поле знову стежина,
Я, ненько, ваша завжди дитина,
По слідах ваших тихо ступаю,
Я так, як ви, свій край кохаю.
Я вдячна ненько на все життя,
За ваші щирі ті почуття,
Люба, матусю, вас в собі бачу,
Коли сміюся чи тихо плачу.
Дітей голублю, пісню співаю,
На кожнім кроці я вас згадаю,
Усмішка ваша, очі блакитні,
Завжди ласкаві, привітні.
Дітей навчаю тому добру,
Що від вас в серці я бережу,
Той спадок вічно в душі я маю,
Рідна нене, рідний мій краю.
ID:
337865
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 16.05.2012 20:53:11
© дата внесення змiн: 16.05.2012 20:53:11
автор: Антоніна Грицаюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
