Не кажіть про двомовність мені.
Панібратство оте – ненаситне.
І державу мою не виніть.
Україна – не двоязика.
Панібратство – юродива ціль.
Вже в обіймах держава холоне.
Вже наїлись імперських млинців.
Україна – не п’ята колона.
То хронічна хвороба така,
коли з жиру трапляються «бзіки».
Хижим виродкам не потакай.
Янучари – новітні базіки.
Далебі не однаково нам.
Добре знаємо капосність вражу.
Догоджали чужинським панам.
І назад вже не хочемо в Рашу!
І в Європі нас надто не ждуть.
І Америка знай вижидає.
На налигачі нагло ведуть.
А куди бредемо – не питаєм.
Звично водять по колу сліпих.
Поводир неодмінно обмане.
Та якби ж то Господь нас водив,
а ведуть – крутії-добермани.
Ділять Бога злодюги круті.
«Гляньте – кажуть – які ми хороші!»
У небоги – кишені пусті,
у «святих» – швидко множаться гроші.
Братство те не годиться й на раз.
Бзік! І знову – паскудну умову.
Утридорога пхають нам газ,
хочуть вижити з нас рідну мову.
Українець лукавства зазнав,
від чуми вже потроху одужав.
Хижа мова імперії зла
сіромах доконає байдужих.
Той, хто вільно балакати звик, –
вже не схоче ізнов прогинатись,
не полюбить за довгий язик.
Краще з двору спесивців прогнати.
Гонористі, лукаві «брати»
наші душі паплюжити звикли.
Туповперто уміють ректи
мов тут люди «многоязикі».
Українство здолати якби –
затівається свійське тут військо.
Хоч зазнало немало ганьби,
провокує все ж тут самоїдство.
Возсідає двоглавий хижак
у церквах. Там – лихі інтереси.
Сіє розбрат, зневіру і жах.
«Руський мір» ловко щепить агресор.
Марно мріє новітній могол
територію взяти в оренду.
Українець – давно не хохол.
Україна тепер – суверенна.
Чи чужинець, чи свій хижий пан,
чи з бидлоти ти підпанок бритий, –
начувайся. Бо ти – окупант.
Час гряде. Все одно будеш битий!
Ну й живи в Україні ладком.
Ну й клянися в братерській любові.
Вільно «какай» своїм язиком,
як не здатний навчитися мові.
Як тобі Україна чужа
як у тебе духовне каліцтво –
не казись, у світи вирушай,
не кусай, не жери українство.
Україна на світі – одна.
І повсюди, куди ти не підеш,
тут привільно і гордо луна
і російська, й англійська, й ідиш…
В Україні гостинній моїй
мовам світу однакова шана.
І які б не велися бої,
рідна мова одна в нас державна!
Не імперська і не панівна,
а природна і суто арійська.
І довершеність, і таїна…
Рідна мова моя – українська.
Визнаю, що у вірші оцім
забагато болючого крику.
Але ж як показати усім
історичну образу велику?!
Як достукатись до земляків,
збайдужілих ягнят-хохломонів?..
Українці ж отут – з правіків.
Від лукавого – ігри двомовні.
Чашу долі спиваю до дна
і напевно вже істину знаю:
рідна мова, як мати – одна,
а двоюрідних не буває.
Запанує в державі Любов.
Кожен житель тут – вільна людина.
Про двомовність на треба розмов,
щоб держава була єдина.
Олександр Печора (Ромоданець)
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ГЕРОЯМ СЛАВА!!!
Користуючись нагодою, повідомляю Вам, що збірник "СВІТАЄ..." - лірика одноклубників я ж таки готую і хочу з Вами дорадитись та й видати. На ювілей КЛУБУ ПОЕЗІЇ варто б ще кілька книг цікавих видати й фестиваль наш провести. Сподіваюсь на результат.
Озовіться, будь ласка. 0951024175
(Прогляньте й два коментарі поруч)... То співавтори збірника.
Вибач, брате. за зірки, бо тризуба у смайликах нема - в саму душу попав!
Як будемо так мислити всі
і так рідну Вітчизну любити -
буде Правда й на нашій землі,
і віддячить земля щедро житом!
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ЩИРО ДЯКУЮ ЗА РОЗУМІННЯ Й ПІДТРИМКУ.
Єднаймося, брате, в одній збірці!
Я Тобі, Осірісу... хотів пропонувати...
Треба стріляти разом, а не щоб нас поодинці...
БУДЬМО РАЗОМ!
А зараз - стартую на грядки в Ромодан.
До завтра всім однодумцям.
