важко знаходитись в 4 стінах тривалий час.
важко сидіти на одному місці півтора місяці
важко коли все, що тебе оточує - це диван, стіл і комп*ютер
важко коли люди яких ти важав найкращими зраджують
важко коли, ще місяць тому в тебе були друзі ,а тепер тільки сліди
важкко коли ти далеко, а тобі пишуть тільки для того, щоб ти дав пораду
важко коли кохана людина ігнорує, робить дурниці,звинувачує тебе в помилках причому своїх, а потім ще каже ,що ти змінився
важко коли ти сильно сумуєш,а цього ніхто не розуміє
важко коли ніхто не може підтримати і обняти
важко коли ти пишеш, пишеш,пише до болю в голові
важко нічого не їсти
важко нічого не пити
важко не спати
важко вислуховувати крики кожного дня
важко коли важко
важко мріяти
важко так жити
важко розуміти, що люди які були для тебе всім прекрасно обходяться без тебе
важко розуміти, що всі про тебе забули
важка відстань
важко брати телефон в руки і кожного разу переконуватись, що там немає смс
важко коли ти далеко далеко а розпач близько
важко коли розумієш ,що все чим ти жив до, всі хто був з тобою, підтримував - це просто ілюзія, яка зникла через час, кілометри...важко коли тебе лишають ті хто є твоїм життям. важко бути самій на чужині, просто важко попрощатися з тим, що багато років тебе гріло
Але у цій важкості є надія... Що можна вийти з чотирьох стін і вдихнути весну, просто пройтись і відчути... Що можна змінити те, що нас оточує, а може і нас з середини. Що люди, які зраджують знову почнуть ставати найкращими.Що осад у серці знову заміниться дружбою. Що коханий не знатиме дорожчої людини за Вас. Що хтось зрозуміє Твоє мовчання і смуток, обніми, устами торкнеться Твого чола, пригорне до серця...Що писати можна із щасливим світом на дні свого серця... Що можна досмочу об`їстися фруктів і напитися сочкутак, що потім кожен раз вдавати, що йдеш до туалету поправляти волосся, бо там краще дзеркало. Що можна заснути, хоча б тому, що там кольорові сни. Не слухати щум випадкових перехожих, пригубити мрії... просто жити... Не триматись за тих, хто навчився жити без тебе... шкодувати себе і думками летіти туди, де чекають рідні обійми... І кілометри не зруйнують цієї надії... Бо щось окрилює, і Ти знову прокидаєшся зранку... Надія є... навіть тоді, коли вона на відстані сотень тисяч кілометрів від нашого серця
Стелла відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
таки так..надія є, але вона десь глибоко всередині. оскільки я її не відчуваю.
а люди які зраджують не можуть більше ставати найкращими, ще й якщо вони то роблять раз у раз
ви дуже гарно написали і чесно кажучи надихнули мене на щось краще, на думку, що можливо потрібно почекати ще трошки.і що я пройду це випробування сама чи з кимось, адже половину шляху все таки прошла.
дуже дякую вам за коментар і за вселену надію в серце)
