Я зустрів тебе знов , як колись ,
Ти босоніж виходила з ганку .
Я закляк і чомусь затремтів ,
у пориві схопившись за клямку .
Я забувся , що ти не моя ...
Ой як довго ж тебе я не бачив .
Що серденьку так гірко , щемить ,
я ще й досі собі не пробачу .
Пам’ятаю ту ніч восени
ми гуляли з тобою до ранку .
У гаю соловї – співуни
обізвались чомусь з позаранку .
Запитав тебе тихо , чому
вони встали для нас на світанку ,
наче пісню щасливу свою ,
віддають нам усю до останку .
В твоїм личку зявилась сльоза
і додолу скотилася кволо ,
це не Наша , не Наша Весна ,
В моїм серці шепнуло - вкололо .
Ти зірвалася , наче у сні ,
Я почув , як ридала у сінях .
Відчини я просив , відчини :
Але ти мені вже не відкрила .
То чому ж так співав соловей
для обох нас не лише для мене .
Невже знала , ти знала тоді ,
що не будеш моя наречена .
"...у тебе -- сум, у мене -- ревний жаль,
у тебе вечір, в мене ніч і даль.
я під вікном постою із журбою..." -- нагадав мені вірш Ваш запитальний оці рядочки відомі...
гарна лірика...
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00