Неземна,
дивишся з високого неба, ніби чуєш нас.
Ніби наші кроки уздовж земних доріг настільки голосно прораховані, що помилитись у пошуках маленьких дитячих для тебе ніг неможливо. Я слухаю тишу, а ти слухаєш нас, чи чуєш, як я молю, вернися хоч на мить і подаруй уривок із пісні, що наспівувала ти в дитинстві, про життя, що в пошуках тепла.
Неземна,
я люблю гортати казки, що читала ти мені.
Дивитися на хмари і очима з них творити уривки своєї уяви, народжувати з них щось неймовірне, відчуття, що я про це тільки мрію. Будувати у собі справжнього чоловіка, старатися дбати про сім'ю, вірити у дружбу, бути закоханим у жінку, що не відчуває до мене нічого окрім дбайливого друга - жити.
Неземна,
дивишся з високого неба, ніби бачиш нас.
Ніби ми тільки зараз народжуємось у твоїх думках, і дбаємо кожен сам про себе. Я сумую, як і сумують усі, що були ближчими до тебе ніж чоловіки, які тебе кохали, ніж друзі, що тебе обожнювали, ніж сонце, що променями тепла зігрівало тебе.
Неземна,
з низької землі, ми твої діти дивимось на високе небо і пам'ятаємо тебе,
бо серце любить все, що є в тобі, все..
