Мене вражає молодечий блиск, запал в його добрих творчих сміхотливих очах...
Доля звела мене з легендою української сцени випадково. Ми навіть виступали з однієї сцени Народного палацу культури міста Городенки. Правда, мій виступ тривав п"ять хвилин, а знаменитий український співак, лідер тріо Мареничів Валерій у десять разів довше наживо спілкувався з вдячною публікою і зривав гучні аплодисменти. Ви можете подумати, що я теж артист, співак. Ні, я вчитель української мови та літератури, але Бог подарував мені талант поетичного слова. Біблія навчає, що талант не потрібно закопувати, ховати, але примножувати, іти з ним до людей, використати Божий дар на службу людям, неньці Україні.
Але повернімося до розмови про Валерія Маренича. Ми їхали в одному автобусі на мітинг-концерт на захист української мови " Все одно розмовлятиму українською". Голова оргкомітету " Всеукраїнського комітету захисту української мови" Олесь Доній. 2 вересня 2012 року мітинг- концерт відбувся у місті Коломиї на площі Відродження, біля міської ратуші і мав грандіозний успіх та підтримку жителів Коломиї та Коломийщини. Городенківщина теж потужно і щиро вітала мітинг-концерт на чолі з Олесем Донієм та його друзями-однодумцями
Що мене одразу вразило при зустрічі та спілкуванні з Валерієм Мареничем - це молодий блиск його розумних очей, енергійна жвава бесіда, рвучка жестикуляція, простота і доступність у спілкуванні. Поруч зі мною їхав молодий юнак, який часто нетактовно вискакував, як Гриць з конопель, із запитаннями до співака, але Валерій жодного разу не зробив йому зауваження, не периривав спокійної розважливої бесіди, а при нагоді чемно відповідав на те чи інше питання. Валерій розповідав про свої виступи, поїздки світом: Франція, Америка, Канада, Чехія, Білорусія, Казахстан... Коли бесіда зайшла про гонорари, Валерій сказав, що зараз гроші для нього не головне. Згадав польське прислів"я: " Ne mam penendze ale mam gonor "** Співак згадав випадок, було це зовсім недавно, коли йому запропонували в Америці великий гонорар, але поставили вимогу щоб з ним виступали дві російські посередні співачки, Валерій категорично відмовився. Молодий юнак настирно допитувався, як це так відмовитися від від великого гонорару у валюті, на що маестро тільки іронічно усміхнувся. " Головне для співака,артиста це живе спілкування з публікою, переїзди, зустрічі з друзями, обмін набутим досвідом з однодумцями, з молодими співаками." Пізніше я став мимовільним свідком зустрічі Валерія Маренича з молодою талановитою співачкою Марічкою Бурмакою. Їхні теплі вітання одне з одним, щира повага, душевне спілкування гідні поваги та наслідування. Я теж, до речі, перемовився кількома словами зі знаменитою співачкою, кумиром молоді, а також зрілої досвідченої публіки. Я привітав Марічку із Днем іменин, висловив вдячність за її пісенну творчість, патріотизм, громадянську мужність.
Валерій Маренич з плином літ вже не так часто виступає на сцені через стан здоров"я, а також, як він говорить через білякультурних беккендорфів,які беруться керувати українською культурою, телебаченням, літературою...,не знаючи української мови, народних українських традицій, душі українця. Ці "діячі" не допускають українців до великої сцени, до телебачення, кіно, театру... до живого спілкування з глядачем.
Валерій має щирого друга, покойового песика, якого возить із собою навіть на гастролі. Співак часто дослухається до співу пташок, шуму лісу, плину річки, вдивляється в різнобарв"я трав, політ метеликів, відпочиває душею і серцем наодинці з природою.
Знаменитий співак згадував у бесіді своїх друзів з Чехії, Франції, Канади, Японії... За кордоном про нього пам"ятають, пишуть книжки, випускають диски із його піснями, " крутять" пісні в живому ефірі, запрошують на виступи, пропонують постійне місце проживання та опіку, але йому наймиліша Україна - батьківська земля (Волинь, Луцьк). Валерій з теплотою відгукується про справжніх друзів в Україні, зокрема Володимира Гришка, Марічку Бурмаку, Олеся Донія..., але разом з тим з гіркотою і болем говорить про таких"героїв" як Василь Зінкевич. " Зустрічаємось у Луцьку: " Я окликую його, Василю, Василю, агов!"- і показує як Василь, похиливши голову, тупцяє туди-сюди, не чує. Демонструє як Василь прославляє рідний край Волинь, Україну, співаючи на повні груди: " Бєрєзи, руськіє , бєрєзи!"
Валерій Маренич ще сповнений планів, енергії, задумів, хоча вже підводить серце, інколи пальці не встигають міняти позицію на грифі гітари, не встигають за польотом фантазії маестро, рвучкістю думки, висотою мрії...
Щасливого Вам життя Валерію, душевного спілкування з слухачем, вірних друзів, здійснення творчих планів, світлих задумів.
Мене вражає молодечий блиск, запал в його добрих творчих сміхотливих очах...
*Валерій Маренич - Народний артист України. "Маренич живе і працює в поті чола.Бо дуже багато ще хоче зробити. Особливо для України. Бо був і залишаюся пропагандистом української иови, пісні, культури",- говорить про себе Валерій Маренич.
** Не маю грошей, але маю гонор.
ID:
366076
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.09.2012 16:14:35
© дата внесення змiн: 25.09.2012 23:07:08
автор: Зеновій Винничук
Вкажіть причину вашої скарги
|
