Прокинулося небо,
Збудилась його синь.
Й що день, то що раз глибшає
В ту сторону глибінь.
І вітер бурлить хмарами,
Мов океан – дощем,
Бездонну глибінь моря,
Що глибшає уверх.
Й німе відлуння крилами
Всю Землю покрива,
Немов відбилась в дзеркалі –
Від неба вся краса.
А синь блакиттю дихає
Й криштальною стає.
Й, здається, в небі зорі ми
Побачим навіть вдень.
І я люблю високу цю
Блакитную глибінь,
Але, щоб передати це,
Мені бракує слів.
Кінець вересня 2000р.
