Кликав Батько синочка до хати,
бо старий вже немічний, приїдь.
А синок відкладав, вікладав усе дати,
думав вічний татусь вочевидь.
Ой покинув так рано домівку,
повела ж його доля в світи.
Ох і довгу дорога обрала, мандрівку,
хіба міг він її обійти…
Вже не сяде із Батьком на призьбі,
не торкнеться, як змалку плеча,
Не всміхнеться їм сонечко разом в узвиссі,
й не насварить вже хтось блукача.
А так хочеться знятись в небо,
курінь - втомою битих доріг.
Журавлиним польотом наповнити груди,
впасти криком до батьківських ніг.
Так здійнятись і хочеться в небо,
курінь - втомою битих доріг.
Журавлиним польотом наповнити груди,
впасти криком до батьківських ніг.==== так, пізно приходить прозріння і жаль, засумувала разом
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Поки батьки живі,не цінуємо їх,забуваємо навідуватися в гості-завжди у якихось власних клопотах та турботах...А коли спохватимось-вже пізно... Щемливо написано.
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00