Я слабка
Я слабша за всіх на цій землі
Бо соромлюсь цих рядків і своїх мрій.
Я в полоні
Своїх думок та фантазій
Які хоча й не одразу, а змінюють мене
Мої погляди, моє життя.
За принципом невміння й навмання.
Я з Вірою
Її віршами. Переживаю цю осінь.
І, на жаль, вона не знає цього,
А якби й знала, то не прийнЯла б мене
Мої невміння і слабкість приймати себе,
Перетворити ці слова в есе,
Що цитуватимуть колись.
Я Щаслива
Від того, що в мене є Нанка
Маленька чесна полонянка,
Рабиня літер та вільного життя,
Простоти і щастя без кінця
Яка любить мене і вірить
В мене і мої мрії.
Я закохана
Й часом страждаю від того,
Бо за дівочим щастям та іронією долі
Вмію накрутити, засмутитись і враз забути.
Ввечері згадати, сказати, знову забути,
В надії почути, що я йому треба
Така як є, яку знав,
Яку так швидко покохав
І ніжно в лоб цілую.