...
- Яка в тебе тиша?
- Тепла.
- А в мене вона чорна. Я любив тишу до сьогодні. В неї очі зелені були і вона завжди вірші мені приносила. А зараз ті вірші так міцно вплелися в кров, що не можу вирвати з-під шкіри. Дивне щось відбувається зі мною: над головою півнеба, а друга половина в руках… І знаєш, мій вітер лимонного кольору, а ще він так несамовито б’є кулаками по шибах щоночі, що сон ховається під ліжко. І я годинників боюсь. Вони мовчать. І та тиша наповнюється ще літрами чорноти, яка чорніша за осад від моєї кави.
- Що ж це з тобою? - запитала вона, відчуваючи тривогу.
- Інфікований…зимою. Грудень вже впав на груди, і зрідка поколює внутрішню субстанцію, що душею зветься. Я добре вмію орієнтуватись в просторі і концентрувати увагу, але не здатен латати діри. Тому й та душа вислизає крізь сито спогадів. Тисне на день своїм шорстким подихом і важкою ходою.
- Але ж зима, то лише пора року. Чому ти називаєш її хворобою? - молитовно звертала до нього свої руки, одягнені в теплі рукавички. Вона знала всі його дивацтва, але інколи не могла зрозуміти крижаного погляду його очей… І в такі миті віддала б всю сонячну систему, щоб ті очі зігріти.
- Люба моя, то не просто пора року. Я тими порами болю, пропускаючи струм крізь себе. Мені вчувається звук сирен, від яких барабанні перетинки моєї мовчанки рвуться. .. А вчора бачив море посеред кімнати... воно випльовувало сіль. Моторошно так було і я ховався під ковдру, як в дитинстві. Пам'ятаєш? Боюся власної зими...
Дівчина міцно обняла його, намагаючись поділитись літом, що було в ній. Його голос починав пахнути серпнем...
это прекрасно!!!
красивая сказка
и опять же наука
она очень в тема
умеренные дозировки терминов
не диссонируют со сказкой
а даже подчёркивают всё сказочность
только ты не перестарайся с наукой
а то захвалил тебя
Нова Планета відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі Вам велике за похвалу) Тут також наука, адже похвала- не абиякий стимул до творчості)