Біля ставу під вербою, тебе кохану обнімав,
Місяць пас телятка в небі і в наші очі заглядав.
Із видолинка вранішок грайливий
У вербах білих з ночі визирав.
А в небі місяць повний злотоглавий,
Cвоїх дитяток в люлі колихав.
Сховались Мавки і сичі в діброві,
Хоробрість їхню тихо хтось украв.
Поблякли зорі - дітоньки бідові,
Лягали спатки, ранок їх ласкав.
Озвався з гаю вітер полохливий,
В ярузі щойно мирно ще дрімав.
Упав росою пяним в різнотрав’я,
Волошки сині в житі цілував.
Так захопився, що злетів з надриву,
В грайливі хмарки із небес упав.
Смарагди в нічку темінь чорногриву
В косу промінням любо заплітав.
На плесо ставу дивом кольоровим,
Коштовний камінь випав із оправ.
Розсипав перли з рукава – обнови,
Веселку зранку долучив до справ.
Виходив ранок зі свойого схову,
З - за горизонту мирно виглядав.
У день наступний вдів свитину нову,
До чергування знову заступав.
Сусідський півень, та холєра, вчергове ноту пробну брав,
Ти все просилася до хати, а я тебе не відпускав.
Яка ж чарівно-веселкова лірика! Краса! 
