Тричі упрівши за день, повертаю з роботи,
Мрію – до хати дочовгати – кроками втілюю.
Мирно і класно мені, та з під’їзду навпроти
Раптом порушує гуркіт вечірню ідилію.
Автор цього «землетрусу» - маленький хлопчина,
Вихором, з криком і тупотом, п́ідстрибом заячим
Висадив двері благенькі прожогом з коліна,
Довгими чергами шлях до мети прокладаючи.
– Тра-та-та-та!!! – І попадали вороги кляті.
Хлопцеві весело, він не боїться нікого.
Легко в уяві людину життя позбавляти,
Звикнувши змалку сміятись із болю чужого.
Сентиментальність… Баб́ію? А може – старію?
Краще до кепського миру, ніж гарного бою?
Щедро картинками давніми пам’ять рясніє.
Як тут себе не впізнати в малому герої?
14 березня 2013 року
хлопці завжди грають в війну,
дівчата - ляльками. мабуть генетична пам'ять, а ще кажуть - кожному своє.
А про вірш - він для дорослих; - озирніться на себе! добре коли людина не забуває якою була.
Ігор Рубцов відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це залежить від того, що діти бачать. Моя доня не гралася ляльками, бо у неї є старший брат. Конструктори, машинки - оце була спільна забавка. Тепер вона стала шити, робити різні штучки, бо у неї в школі подруги цим займаються. Що ми вкладемо у діте, те і проросте.