Коли наслідками несправжностей залишається лише поломаний вітер в долонях, з котрого перед вживанням повиймали артерії і зашили крик ворона, суцвіття хвої пахне зимними вікнами. І єдине, що залишається – розглядати день у розрізі по той бік світла, а якщо пощастить, то й світу.
… Кожне глухе слово має більшу вагу, аніж почуте, бо дихає пузатими літерами і тримається за невидимі нитки всесвіту модерними променями надії воскреситись. Воно вперто проходить кожну стадію атома, кожен помах пера, кожен скрип мислетворчої функції дерева і лягає на скроню паперу.
…А тоді починається вихор. До його кам’яних боків прилипають інші, перед тим вже сп’янілі ідеями міжядерного простору передати імпульси мозку. То подібно народженню яблуні, а радше її цвіту, коли кістяк нема куди діти від квіток блаженного спокою. Так складається текст, наскрізь промоклий білим, без відтінків годин, кілометрів і звивин. В ньому сенс уже є, на ланці незакінчених речень проростає сприймання інших дотиків логіки, асоціацій, пізнань і чуттєвостей. Там границя крихка і для кожного сплетена порізну – все залежить від пережитих миттєвостей і реакцій на холод.
… Такі муки народження вічного пропорційні вагітності жінки. Бути хворою віршами – найчистіше . І воно не змивається. Але є зворотня дія, як зворотний займенник "Себе"...
